Частина 1. Люди.

Засновуючи рубрику «Колонка не чиновника» на цьому сайті хотів поділитися думками щодо розвитку (так-так саме розвитку) технологічної освіти не з формальної точки зору, а по простому, по-людськи. Не стільки хотів сам сказати, скільки почути думки з місць, почути думки найбільш «продвинутих» вчителів трудового навчання. Сподівався, що неоднозначні питання винесені на обговорення сколихнуть людей, заставлять висловлюватися, шукати шляхи руху….
Та не так сталося як гадалося. Перша стаття має 939 переглядів (хороший показник), друга – 247, третя – 189. А коментарів на всі три аж …13. Можливо матеріали нецікаві. Але методичні рекомендації щодо проведення олімпіади, які, на мою думку, мають цікавити кожного вчителя, мають 270 переглядів, концепція профільного навчання – 144, а нова програма з технологій для 10-12 класів, за якою наступного року будуть працювати усі вчителі трудового навчання – 520.
Хочеться шукати виправдання такій байдужості до кухні трудового: сайт, напевне, ще не розкручений; відвідувачів мало; вчителі вже володіють інформацією з інших джерел.
Та ось з’явилась інформація про 20-відсоткову надбавку. Оце те що треба! Сторінка побила всі рекорди відвідуваності – 1734 перегляди + 889 переглядів роз’яснень щодо надбавки. Я особисто нічого не маю проти того, що людей цікавить: а що я за це матиму. Але невже не цікавить: а що я дам дітям, суспільству, державі? Ні, це дуже пафосно. А по-людськи звучить так: що варто зробити мені щоб краще навчати дітей?
Поодинокі коментарі до статей зводяться до подяки авторам матеріалів та адміністратору сайту, прийміть і моє «щиро дякую», або до хаяння нашої технологічної освіти. І якщо перші проявляють свою вихованість, то другі, здебільшого, - неконструктивну критику: «дайош» години!!! «дайош» матеріально-технічну базу!!! «шеф сно пропало»!!!
Для тих, хто розказує як добре з технологічною освітою в північних сусідів чи в Китаї чи Фінляндії, раджу звернути увагу і на рівень життя в тих країнах на які посилаєтесь або ж розберіться чи все так у них відбувається, як декларується і, особливо, висвітлюється.

Частина 2. Село.

Всі ми (переважна більшість точно) пам’ятаємо чи чули про існування колгоспів. Все населення села було зайняте колгоспними справами: вирощували пшеницю, буряки, льон, огородину, кукурудзу, …, свиней, телят, птицю, …, доїли корів, їздили на конях, тракторах, машинах. У цілому займалися сільським господарством. «Зверху» по плану наказували: що саме вирощувати, коли сіяти, які добрива вносити, який урожай збирати, чим худобу годувати, який приріст живої ваги забезпечувати, коли трактори списувати і нову техніку отримувати, кого в профорги обирати і кого хустиною преміювати. Ніхто в селі не гуляв. Всі були при ділі. Та де там гуляв - робочих рук в колгоспі завжди не вистачало. Всі справно отримували заробітну плату за виконану роботу. Хто більше старався, той більше отримував. В цілому ідилія така собі.
Точно так, як у трудовому навчанні у період його розквіту (70-80 роки минулого століття). «Давали» години, програми, обладнання, матеріали, підвищували кваліфікацію на курсах, шефи організовували «продуктивну» працю. І трудове навчання забезпечувало замовлення держави на підготовку дешевої робочої сили.
Пройшли роки, прогриміла перебудова, прийшла незалежність, на часі становлення молодої держави і все, що з цим пов’язано.
Колгоспи виявились нікому не потрібними. Спостерігається 3 шляхи розвитку подій на селі.
1. Майно зберіг «башковитий» керівник, уклали договори з реалізації продукції, визначились з профілем, отримали підтримку «власть имущих» (без цього ніяк), оновили технічний та технологічний парки. При цьому кількість працівників значно скоротилась, але не катастрофічно. Таких одиниці.
2. Майно, що встигли – розпродали, що не встигли - розтягли (по цеглинам і колесам). Землі не обробляються. В селі роботи немає. Потенційні колгоспники виїхали в багатші краї, або ж живуть тут, але їздять в столицю на заробітки, або ж спилися від «бєздєлья». Всі сидять і чекають кращих часів. Таких багато.
3. Початок то й же, що і в другому варіанті. Але потім знаходиться розумна людина (обов’язково з можливостями), за допомогою незначної але функціональної техніки обробила землю, виростила врожай (не гірший ніж в часи розквіту колгоспів), продала, оплатила, …. І процес пішов. Але при цьому кількість зайнятих людей складає 10 відсотків від колгоспних часів. А інші непотрібні. Далі читай другу частину другого варіанту. Таких вже достатньо.
Не потрібно дуже напружуватися, щоб провести аналогію з навчальними майстернями. Один до одного.
А тепер дайте відповідь на питання: Чи вірите ви, що в село повернуться (за будь-якої влади) колгоспи? Що всім все дадуть, всі будуть працювати і всім будуть платити заробітну плату?
Якщо ви дали відповідь: «не вірю», то чому ж вимагаєте повернення «комунізму» в технологічну освіту, чому чекаєте, що хтось піднесе все на блюдечку?

Дятленко С. М.