Як ми своє поле засівали

Порівняємо освіту, з великим полем. Кожному предмету виділено свою ділянку. Кому більшу, кому меншу. Як вже хто заслуговує. Читання і письмо – при в’їзді, засаджені всім необхідним. Через все поле простяглися математика та рідна мова, засаджені та просапані. Невеличкими шматочками розсипалися ділянки хімії, астрономії, етики. Всі по різному оброблені і доглянуті. Та то вже залежить від господарів. Скраю, але через все поле, розташований наділ трудового навчання. Наділ засіяний люцерною (така багаторічна рослина, яка декілька років добре росте, а потім поступово зводиться). Засіяли його ще років зо тридцять тому. Це видно з того, що поодинокі рослини люцерни дуже слабкі та кволі серед всілякого бур’яну .

Сусіди, що навколо (особливо інформатика) і ті що з дальніх ділянок (етика, іноземні мови, всілякі профільні), хтиво і підступно поглядають на шмат недоглянутої земельки, вже напрацювавши на посівні матеріали, якими її можна засадити. І таки під час останнього переділу декому вдалося відтяпати добрячий шматок з середини. Та й у кінці наділу всілякими правдами, а в основному не правдами, то межу розорять, то високими насадженнями глушать, а то й зовсім свої кущі садять.

Добрим господарям взяти б та переорати поле, засіяти його, доглядати. Та де там, не до цього. Ну, по-перше, охороняти треба. Сам не гам, але й іншому не дам. Воно то й правда. Пусти кого орендарем. А як він добре господарюватиме. Попробуй тоді його витісни. По-друге, орати нічим. Старий реманент зносився, а нового вчасно не придбали. Технології обробітку землі без оранки є, але хто ж їх прийме без апробації. А куди подіти попередні досягнення? А чи це не крок назад (до ремісництва)? По-третє. Не те, що немає чим сіяти, не можемо вирішити що ж ми будемо сіяти. А по-четверте, сіячів немає. Хто відійшов у вічність, хто в часи смути зметикував та подався на кращі заробітки. Більшість з тих що залишилися косять люцерну і не помічають (чи не хочуть помічати) що бур’ян насідає. Частина сіячами у нас влаштувались тільки тому, що сіяти не доводиться. А так, то і сіяти вони не вміють. Залишились і такі, хто все шукає винних. А вони завжди знайдуться: неправильно наділи поділили, не так зорали, не тим обробили, а могли ще і ще зорати, багато дітей запустили, малу платню дають, не тим засіяли і так далі і тому подібне.

Нам би засукати рукава, кожному на своєму місці, та почати працювати. Дивись і навели б порядок на якомусь невеличкому клаптику. Потім на іншому. А там і все поле впорядкувати можна. І нічия рука не підніметься на старанно оброблену ділянку, яка дає хороші врожаї. А ми самі дивилися б ласо на інші занехаяні наділи.

До роботи друзі. Адже ті плоди, які мали вирости на нашому городі, ой як потрібні людям.
С. Дятленко