Шліфувальним папером можна зачистити плоскі поверхні, фігурні поверхні тощо.
Часто шліфувальні матеріали на тканинній або паперовій основі називають "наждачна шкурка". Це походить від того, що майстри в давнину для шліфувальних робіт використовували шматки шкіри з піском, а в приморських районах використовували шкіру акули.

В майстерні накопичуються шматки поламаних полотен до слюсарних ножівок.
Їх можна використати для саморобних інструментів.
З шматків 30-40 мм можна виготовляти косі різці для тригранно-виїмкового різьблення. Товщина такого ножа дозволяє зрізувати елементи на деревині практично без сколів.

Диски з деревинних конструкційних матеріалів можна використовувати у багатьох виробах або, навіть, самостійно. Наприклад різьблені мініатюри на дисках.
Виготовити круглий диск з фанери, масиву деревини, ДВП достатньо проблемно. Лобзиком можна надати лише приблизної форми. Ручне шліфування згладить нерівності, але все рівно диск не набуде бажаної форми.
Пропоную два простих шляхи отримання дійсно круглих дисків з використанням токарно-гвинторізного верстата.

Виготовляємо два допоміжних диски (2,3) з 10-12 мм фанери діаметром до 100 мм (розмір залежить від розміру майбутніх дисків мінус 10-15 мм). На одну із сторін наклеюємо наждачний папір із зернистістю 40...80 одиниць.

Процес електрокарбування за наявності пристрою та навичок малювання дуже простий та продуктивний.
Про саморобний пристрій можна прочитати тут.
Ознайомитися попередньо з технологією електрокарбування (відео) можна тут.
Зупинимося на технологічних етапах електрокарбування.

Цікаве відео про можливість продовження строку служби наждачного паперу в дискових пристосуваннях для шліфування.
Дивимося.

Для нанесення малюнка краще використовувати саморобний індивідуальний розпилювач морилки. Він виготовляється з звичайної дешевої кулькової ручки. Нам потрібні корпус без ковпачка та списаний стрижень. Зі стрижня виймаємо писачок та виштовхуємо кульку. Вставляємо знову в стрижень. Сам стрижень зрізуємо під кутом на потрібну довжину. Ємкість для морилки вибираємо невелику: коробочка для фотоплівки, від ліків. Для корпусу вибираємо невеликий обрізок деревини. На одній із сторін робимо канавку для ємкості. Для корпусу від ручки свердлимо отвір. Вставляємо в отвір корпус та фіксуємо його. Для фіксації можна використати термічний клей, дерев'яні клинці на клею ПВА. Саму ємкість кріпимо скотчем або ізоляційною стрічкою з натягом.

Під час нарізання різьби одним з основних моментів є положення плашки відносно осі стрижня. Якщо осі обертання плашки та стрижня співпадають, то різьба буде якісною, без перекосів.
Учням 8 класів без певного досвіду важно це зробити.
Пропоную два рецепти.

Традиційно виготовлення кріпильних виробів типу гвинт виконують учні 7 класу на токарних верстатах.
Учитель з Росії Видревич А. Б. пропонує виготовляти гвинти за допомогою іншої технології - деформації тиском. Іншими словами потайну головку гвинта виконують розклепуванням.
Для виконання поставленого завдання використовують пристосування з державок промислових токарних різців але ні в якому разі звичайний прокат. Він пластичний і ресурс пристосування буде дуже малим. Для виготовлення гвинтів можна взяти шматки дроту або цвяхів діаметром 6 мм з припуском 4-5 мм на формування головки.